Сучасна кондиція (духовна) молоді, загрози і виклики, пропозиції нашої постави перед молоддю.
В наш час дуже популярним зробилось слово «криза. Термін цей прикладається до багатьох ділянок суспільно-політичного життя народу і світу, а також і до сфери особистого життя. Під час, коли дане слово сприймається радше негативно, то несе воно в собі, в своїй етимологічній основі хоча і важкий зміст та чи напевно негативний? Грецьке слово κρισις означає – суд! Знане нам також слово «гіпокрит» вказує на особу, яка попала під суд, по грецьки ιποκριτα це лицемір, облудник, той хто подає себе за одного всередині, будучи іншим назовні.
В контексті такого значення, як встановити ким є і чим дихає особа, що криється під προσοπον (лат. persona)? Власне під час кризи видно (тобто під час суду) хто ким є, хто що в собі носить! Така ідеологія чиїм є продуктом? Кому потрібно судити, зривати маски, встановлювати хто ким є і чим дихає, хто хоче нині встановити контроль і є помішаним на ньому? Кому треба кращі з кращих, а інших, тобто слабі елементи людства треба вибити абортами, євтаназією, контрацептивами посткоїдальними засобами, кому потрібні війни і постійні революції названі найдобірнішими слоганами?
Врешті кому потрібно, щоб усі думали, що є під купою постійного суду, постійної оцінки, постійної пресії чи то аудіовізуальної чи то інформаційної чи то через моду і чи насильно нав’язуваний стиль життя? Все це відбувається під прикриттям свободи слова, свободи думки, слова, вибору всього чого лише захочеш, навіть статі!?
Прошу звернути увагу, що ніколи ще не було такого в світі, щоб так нищено креативність людини її особистість. В ім’я кризи, тобто суду, оцінки особа має відректись від свого розвитку, бо є хтось хто ззовні подає модель і стиль, спосіб на життя.
Суд у тому, що мені не дають оцінити, розсудити, а змушують, накидають готовий продукт! Суд правильний то не такий який стосує Бог, розділяючи добро від зла, а такий є спрямований на ганебний зиск, емансипацію, маніпуляцію, такий є суд світу цього. В такому розумінні слово криза явиться штучно створене, натомість в Божественному розумінні це є проба людини для того щоб вона побачила що вона сама собі тварина і потребує Божої вказівки на проект свого життя, потребує Божих орієнтирів, Божої проводу, часом і Божого суду, болючого суду.
Сучасна молода людина живе під пресією такого суду, такої хворобливої кризи, яка є створена як цивілізаціям споживацтва (консумпціонізм) утинітаризму, гедонізму, пансексуалізму, скрайнього лібералізму, суб’єктивізму, погорди до всіляких авторитетів, порнографії легкодоступної і багатьох інших патологій (ми живемо в період ще не названий, але скоро його так назвуть, «техніцизм», чого наслідком напевно буде «дебілізм»).
Всі ці ідеологічні токсини легко засвоюються нашою молоддю і ми констатуємо сумний факт: молодь сучасна належить всьому але не нам, належить не Богу дуже часто, не Церкві, бо з ними нудно, а належить віртуальному світу, належить почуттєвому світу, а світ дорослих трактує як світ повний обмежень, фальшивих дій, власне світ лицемірних принципів, сумних і беззмістовних обов’язків, світ, який тотально не розуміє сучасної молоді. Нам треба перед молодою людиною сьогодні признатись, що так воно і є. Наступила шалена трансформація свідомості у сучасної молоді в порівнянні з тією що була.
Найбільша біда молодої людини сьогодні є в тому, що віддаючи себе всьому, що пропонує консумпційний світ, вона тратить бачення вічних цінностей, а тому тратить саму себе. Бо зведення свого життя до реалізації і заспокоєння бажань, що накидає медіальний апарат веде до плиткого і поверхневого життя і відносин.
Висновок: молодь нам вкрадено!
У зв’язку з такою кондицією молоді конфлікт поколінь мав би бути більш виражений та так не є. Здається, що батьки і доросле покоління також погодились в практиці (не в теорії) з комформізмом. Відповідальність багатьох дорослих сьогодні є покладена на освітні заклади, на самотік молодої людини, бо ж ми дорослі маємо встигнути накопичити майно дітям, яким як вони зрештою самі заявляють нерідко більше нічого від дорослих не треба! На фоні сказаного бачимо просту правду, сумну правду, наступає між батьками і дітьми, відчуження і прірва.
Як наслідок такої домашньої обстановки, власне, церковні структури і освітні отримують важке завдання формування особистості таким чином, щоб вона відповідала очікуванням батьків, щоб створити з такого патогенного «матеріалу» добру особистість. Насправді ми собі не усвідомлюємо до кінця, в яких патологіях приходиться сьогодні функціонувати людям і молоді. Вже не є рідкістю, коли маємо в школах дітей зі зруйнованою психікою, з емоційними розладами, з численними формами залежності і з вадами характеру.
Як з таким «матеріалом» працювати?
Відповідь на поставлене питання не буду шукати в якихось продуктах людського розуму, бо вони є завжди обмежені і закорінені в конкретному часопросторі і не мусять відповідати на потреби вже пізнішого часу. Відповідь треба шукати у тому, що називається Боже Об’явлення, бо ніхто краще не знає людського серця, ніж Бог Воплочений, яким є Ісус Христос.
Питання звучить таким чином, як оцінює і бачить молоду особу Богочоловік. Чи ті проблеми, які ми сьогодні маємо з молоддю є якось виражені у Святому Писанні. Чи така давня мудрість може нам сьогодні допомогти?
Здається, що прекрасним і дуже влучним описом стану молодої особи всіх часів є подана Ісусом Христом притча про блудного сина. Молодий хлопець захотів влаштувати собі життя на свій лад. Маємо тут сучасний лібералізм, такий безкритичний, бездумний, юнак, якому бракує досвіду, не ставить собі питання про майбутнє, про наслідки свого рішення. Він бере те, що вважає своїм, бере собі свій розум, свою волю, свій стартовий капітал і живе за принципом «одного дня». Тут маємо і консумпціонізм, і утилітаризм, і скрайний суб’єктивізм, і сексуальну розбещеність, і безвідповідальність, і тотальну ізоляцію від середовища батька. Той син, так живучи, забув навіть, що в нього був батько, бо ж втративши все він вже не сміє навіть думати про себе як про сина, тільки думає себе по відношенню до батька як «раб», тотальна залежність від свого вибору, якщо я між свинями, то «я» - свиня. Євангелист Лука пишучи про блудного сина говорить, що він розтратив (ασοτος) все своє життя. Розчинив його у бездумному діянні.
Прошу звернути свою увагу на позицію батька в той час, коли його дитина доводить себе до тотальної руйнації. Ми із своїм українським педагогічним менталітетом скажемо, що це є недопустимо, взяти відпустити дитину на погибель, як так можна! То не по-людськи. Власне, що батько у тій притчі з цілою серйозністю ставиться до рішення молодого сина і дозволяє йому брати участь у власному виборі з усіма його наслідками. Більше того, знаючи про фінал його «життєвої кампанії», поводиться спокійно, хоча з болем серця і з тяжкою мукою відпускає сина у «вільне плавання», при тому всьому не кажучи йому нічого в плечі, бо знає, що то і так нічого не дасть, син його і так не почує! Прошу, подивімось на наше українське слово «виховання», чи воно не містить в собі велику дозу рабства, ховати, виховувати, тобто ретельно боронити вихилятися поза дім, поза свій вплив. При тому ми і так, правду кажучи, не сконтролюємо дітей, отож проблема в такому стилі мислення є. У росіян ситуація ще гірша, бо там йдеться про «питание», «воспитание»! ви мабудь скажете, як так можна, а що їм на все дозволяти. Річ у тому що в батьківському домі син мав все що хотів, мав ідеальне виховання, проблема не у вихованні а вільній волі. Ти вільна людина…
Ти, роблячи таке, а таке, лишаєш добрі стосунки зі мною, якщо робиш зло, то бери за нього відповідальність і все! Більше ані слова, навіть і то забагато. Я не маю права, працюючи на своїх дітей, думати, що я їх купляю, а вони своїм послухом мають мені віддячувати, то не по євангельськи. Якщо насправді люблю то завжди даю вільну волю, навіть якщо ця воля може привести до руїни. Така є драма стосунків і нічого не вдієш, такий закон любові.
Хоч тут змальовані чисто родинні стосунки, то тим не менше їх легко перевести в педагогічну реальність. Які вказівки дає нам євангельська мудрість у навчанні дітей і молоді.
І-ше: Не попадати самим під суд. Не засуджувати молоду людину, але бути відкритою на ню і чекати її із своїм зрозумінням. Бо вона із своїми діями соромиться і боїться звернутись по поміч і захищається агресією і погордою. Якщо суджу, створюю кризу, то принижую особу, якщо суджу, то самим стаю лицеміром, бо і я грішник. Мене люблять тому, що я такий як вони, я себе суджу, я в собі суджу злі вчинки і то є правда, а така притягує.
ІІ-ге: Милосердне серце. Церква є приречена ходити за грішником в сенсі постійно пропонувати прощення, постійно бути, може я нікого не спасу, але добре, лагідне, мирне, повне світла серце не лишиться в забутті. Божий суд полягає у милосерді, не в вимірюванні вини, бо всі винні і всі потребуємо прощення і милосердя.
ІІІ-тє: Видобувати з молодої особи добро! Але як то зробити, коли в собі його не матиму? Тут вимагається солідна і повна болю праця над своїм серцем, щоб там були добрі хотіння, щоб там було добро, був Христос. Тут скарб серця!
Коротке слово від серця сказане лишається на все життя. Я вірю в те добро, яке ти маєш в собі, вірю, що ти вже добрий (мусить бути підстава для таких слів), а можеш бути ще ліпшим.
IV-те: Я слуга, а не пануючий. Моя праця, то служіння, а не панщина, то відразу відчувається, коли я паную, а коли скромно служу. При всіх успіхах я все думаю про себе як слуга, бо тільки тоді не зупинюсь у розвитку, у ширенні доброго впливу на соціум.
Всі ті мотиви бачимо, власне, в притчі про блудного сина, яку краще назвати притчею про «милосердного батька».
І. Батько не судить сина за вибір.
ІІ. Батько завжди чекає, виглядає сина.
ІІІ. Батько оживляє в сині свідомість добра яке є вньому при трагедії втрати нібито всього, кидаючись йому на шию.
IV. Батько служить синові через всі дари, які йому повертає.
Підсумок:
Без драми не має хвали! Бог заризикував, даючи людині волю, при тому дав молодій людині свободу вибору, якщо вона блудить він дає їй можливість ходити по бездоріжжях і дає можливість вернутись, бо людина то не вівця, за якою мусить ходити пастир, особа, то не драхма, над якою мусить похилятись жінка, яка її загубила, особа, то вільна сутність, сама губиться і сама має вертатись. Нам же треба бути пильними в готовості самим постійно тривати при розумного житті у Бозі!
